Ти тут

Рентгенодіагностика ускладнень вогнепальних поранень живота - невідкладна рентгенодіагностика

Зміст
Невідкладна рентгенодіагностика
Рентгенодіагностика ушкоджень черепа, закриті травми
Рентгенодіагностика неповних переломів черепа
Переломи основи черепа
Рентгенодіагностика вогнепальних поранень черепа
Сторонні тіла при вогнепальні поранення черепа
Рентгенодіагностика ушкоджень головного мозку в умовах природної контрастності
Ангіографія судин головного мозку при його пошкодженні
Комп`ютерна томографія головного мозку
Радіонуклідні дослідження головного мозку
Рентгенодіагностика ускладнень черепно-мозкової травми
Пошкодження обличчя та шиї
Закриті травми лицьового відділу голови
Закриті травми нижньої щелепи
Вогнепальні поранення лицьового відділу голови
Рентгенодіагностика ушкоджень шиї
Вогнепальні поранення шиї
Пошкодження хребта і спинного мозку
Рентгенодіагностика закритих ушкоджень хребта і спинного мозку
Пошкодження шийного відділу хребта
Пошкодження грудного відділу хребта
Пошкодження поперекового відділу хребта
Пошкодження крижів і куприка
Пошкодження спинного мозку
Рентгенодіагностика вогнепальних поранень хребта
пошкодження кінцівок
Рентгенодіагностика ушкоджень кісток кінцівок
Вікові особливості переломів кісток кінцівок
Патологічні переломи, загоєння переломів кісток кінцівок
Рентгенодіагностика ушкоджень суглобів
Закриті травми кінцівок
Закриті травми плечового суглоба
Пошкодження плечової кістки
Пошкодження ліктьового суглоба
Пошкодження кісток передпліччя
пошкодження кисті
Пошкодження кісток і суглобів нижньої кінцівки
Пошкодження колінного суглоба
Пошкодження кісток гомілки, гомілковостопного суглоба, стопи
Рентгенодіагностика ускладнень закритої травми кінцівок
Вогнепальні поранення кісток кінцівок
Вогнепальні поранення суглобів
Сторонні тіла при вогнепальних пораненнях кінцівок
Рентгенодіагностика ускладнень вогнепальних поранень кінцівок
Пошкодження грудей і органів грудної порожнини
Рентгенодіагностика закритих ушкоджень грудної клітини
Рентгенодіагностика ушкоджень легких
пошкодження бронхів
пошкодження середостіння
пошкодження діафрагми
Рентгенодіагностика поранень грудей і органів грудної порожнини
Рентгенодіагностика проникаючих поранень грудей і органів грудної порожнини
Сторонні тіла при пораненнях грудей і органів грудної порожнини
Рентгенодіагностика ускладнень торакальної травми
Пошкодження живота, органів черевної порожнини, заочеревинного простору і таза
Рентгенодіагностика ушкоджень органів черевної порожнини і заочеревинного простору
Рентгенодіагностика закритих пошкоджень органів черевної порожнини
Рентгенодіагностика закритих ушкоджень селезінки
Пошкодження органів травної системи
Пошкодження підшлункової залози
пошкодження нирок
Рентгенодіагностика поранень живота
Рентгенодіагностика ускладнень вогнепальних поранень живота
Пошкодження сечового міхура
Пошкодження сечівника, прямої кишки
опіки
Пошкодження суглобів при опіках
Легеневі ускладнення при опіках
відмороження
Променева діагностика відморожень кінцівок
радіаційні ураження
Хімічна травма
Отруєння отрутами прижигающего дії
Отруєння фосфорорганічними сполуками
Отруєння токсичними газами і парами
Гостра дихальна недостатність
ателектаз
Гостра дихальна недостатність при гострому набряку легенів
Гостра дихальна недостатність при пневмонії
Гостра дихальна недостатність при тромбоемболії
Гостра дихальна недостатність при інфаркті легкого
Гостра дихальна недостатність при жировій емболії
Гостра дихальна недостатність при шоковому легкому

Рентгенологічне дослідження постраждалих з травмою живота дозволяє отримати цінні дані для своєчасної діагностики ряду ускладнень, нерідко виникають в післяопераційному періоді або на грунті травми (поранення). До них, зокрема, відносяться абсцеси черевної порожнини і заочеревинного простору, розлитої перитоніт, спайкова кишкова непрохідність, кишкові свищі, пневмонія тощо.
Абсцеси черевної порожнини найчастіше утворюються в період між 5-м і 15-м днем після травми. Вони можуть локалізуватися в печінкової або підшлункової сумках верхнього відділу черевної порожнини (поддіафрагмальние абсцеси), бічних каналах (флангові), між петлями кишечника (міжпетльових) та інших відділах. При пошкодженні печінки можливий розвиток не тільки поддиафрагмального, але і внутрипеченочного і подпеченочного абсцесів.
Рентгенологічне розпізнавання абсцесів має велике практичне значення. Воно базується при газових абсцесах на виявленні прямих ознак - обмежених порожнин, що містять газ і рідина з горизонтальним рівнем, а також косвенних_- зміщенні і деформації сусідніх з абсцесом органів. При локалізації гнійника під діафрагмою, крім порожнини, що містить газ і рідина, часто виявляються реактивні зміни в діафрагмі, легенів і плеври (високе стояння, деформація і обмеження рухливості діафрагми на боці ураження, рідина в плевральній порожнині, осередки дольковой пневмонії в базальних відділах легень, ателектази).
Оглядову рентгеноскопію і рентгенографію грудної клітини і черевної порожнини проводять у вертикальному положенні пораненого, а при важкому стані - злегка підняти, сидячи або латеропозіції на лівому або правому боці. Вже при такому оглядовому дослідженні можуть бути виявлені як прямі, так і непрямі ознаки абсцесу.
Якщо в процесі оглядового рентгенологічного дослідження виникає необхідність в диференціальної діагностики абсцесів черевної порожнини зі скупченнями газу і рідини в порожнистих органах (шлунок, кишечник), то зазвичай вдаються до додаткових методичних прийомів - дослідження черевної порожнини в різних проекціях, штучного контрастування шлунка і кишечника і ін . При серединних і лівосторонніх поддіафрагмальних абсцесах прагнуть досягти одночасного контрастування шлунка і товстої кишки. Контрастне рентгенологічне дослідження допомагає уточнити діагноз абсцесу і його локалізацію.
Рентгеноскопічне розпізнавання безгазових абсцесів, як правило, пов`язане з великими труднощами, особливо при невеликих розмірах абсцесу. Воно базується на виявленні на знімках інтенсивного затемнення відповідних ділянок черевної порожнини, а також зсувів та деформацій суміжних органів. Іноді вдаються до пункції області передбачуваної локалізації абсцесу з подальшим введенням в його область (після відсмоктування вмісту) газу або водорозчинного контрастної речовини (абсцессографія).
Для розпізнавання внутріорганних абсцесів (наприклад, в печінці) в останні роки стали використовувати ангіографію та комп`ютерну томографію.
При підозрі на абсцес дослідження треба проводити особливо ретельно, нерідко багаторазово з короткими інтервалами (іноді - двічі на добу). Виразність рентгенологічних ознак залежить від розташування абсцесу і його розмірів. У всіх випадках ускладненого післяопераційного перебігу, коли причина його неясна, показано рентгенологічне дослідження (зазвичай на 3-4-й день після операції).
При обстеженні таких хворих іноді вдається встановити неспроможність швів кукси шлунка або кишечника, що є безпосередньою причиною абсцесу.
Розпізнавання абсцесів черевної порожнини і заочеревинного простору, особливо розташованих усередині органів, істотно полегшується при комп`ютерної томографії: вдається досить швидко визначити локалізацію абсцесу (а при множині ураженні - їх кількість), точно встановити розмір гнійника і характер його вмісту, виявити вільну рідину в черевній порожнині , а також оцінити стан оточуючих абсцес тканин і сусідніх органів.



При локалізації гнійного процесу в заочеревинному просторі кордону нормальних анатомічних структур стають на комп`ютерних томограмах нечіткими, слабо помітними. Самі ж абсцеси мають вигляд додаткових ділянок ущільнення, чітко диференціюються на тлі жирової клітковини. При збільшенні заочеревинних лімфатичних вузлів зображення аорти і нижньої порожнистої вени може стати невиразним.
Дуже ефективною комп`ютерна томографія і при діагностиці дрібних і множинних гнійників в черевній порожнині і заочеревинному просторі, розпізнати які за допомогою традиційних рентгенологічних методик неможливо.
У ряді випадків вдається під контролем КТ обмежитися пункційним видаленням вмісту гнійника і подальшим введенням в його порожнину лікарських препаратів.
Абсцеси диференціюють від наявності в черевній порожнині вільного газу і рідини (після лапаротомії), інтерпозиції товстої кишки між печінкою і діафрагмою, осумкованного пиопневмоторакса, абсцесу нижніх відділів легень та гострого діафрагматіта. Лише поліпозиційне рентгенологічне дослідження з використанням відповідних контрастних речовин, а також динамічне спостереження з урахуванням клінічних та лабораторних даних дозволяє в більшості випадків подолати ці діагностичні труднощі.

розлитої перитоніт



Перитоніт - небезпечне ускладнення абдомінальної травми - найчастіше розвивається при пошкодженні порожнистих органів черевної порожнини, внутрішньочеревно розривах або пораненнях сечового міхура, а також внаслідок інфікування черевної порожнини під час хірургічних втручань або в післяопераційному періоді при неспроможності швів.
Клінічна діагностика перитоніту в типових випадках утруднень не викликає. Хворі зазвичай скаржаться на болі, вираженість яких залежить від характеру і локалізації ушкоджень органів черевної порожнини. У 1-у добу (реактивна стадія) вони особливо інтенсивні, посилюються при кашлі і найменшому русі. Нерідко спостерігаються нудота, блювота, підвищення температури тіла. Положення постраждалих вимушене - на спині або на боці з приведеними до живота ногами. Відзначається обмеження рухливості черевної стінки при диханні, при пальпації живота - захисне напруження м`язів, позитивні симптоми подразнення очеревини, при дослідженні крові - лейкоцитоз, зрушення формули вліво, збільшення ШОЕ. Для токсичної фазиперитоніту характерні ті ж симптоми, проте місцеві прояви захворювання кілька згладжуються, а ознаки загальної інтоксикації, навпаки, посилюються. Перистальтические шуми кишечника зникають. Живіт роздутий. Спостерігається затримка стільця і газів. Явища інтоксикації ще різкіше виражені в термінальній стадії перитоніту.
Рентгенологічна діагностика розлитого перитоніту грунтується головним чином на оцінці результатів оглядової рентгенографії (електрорентгенографії) живота і органів грудної клітини. Знімки роблять у положенні хворого на спині із застосуванням стрімкого пучка рентгенівського випромінювання. При цьому прагнуть отримати чітке зображення не тільки верхніх, але і нижніх відділів живота. Крім того, якщо дозволяє стан хворого, роблять знімок в латеропозіції горизонтальним пучком рентгенівського випромінювання.
Провідними рентгенологічними ознаками розлитого перитоніту є: наявність вільної рідини в черевній порожнині і симптоми функціональної непрохідності кишечника. На знімках визначаються нерівномірне здуття всіх відділів шлунково-кишкового тракту, наявність тонкокишечних «арок» із закругленими кінцями (в початковій стадії захворювання в разі відсутності в просвіті кишок рідини) або з нечіткими горизонтальними рівнями рідини, розширення і втрата чіткості зображення складок слизової оболонки, а також потовщення і «розмитість» зображення внутрішньої стінки багатьох або окремих кишкових петель (переважно тонкої кишки), скупчення вільної рідини в різних ділянках черевної порожнини, в основному в латеральних каналах живота, а також між роздутими кишковими петлями. Певне значення в діагностиці перитоніту має також виявлення патологічних змін в базальних відділах легень (ателектази, випіт в плевральній порожнині і ін.).
Особливо важливо своєчасно виявити ознаки післяопераційного перитоніту. Летальність при розлитому післяопераційному перитоніті у повторно оперованих хворих досягає 39-60%, а серед неоперованих - 98% [Симонян К. С., 1971- Шалімов А. А. та ін., 1981- Eckert S., 1978, і ін. ]. Однією з причин несприятливих результатів є запізніла діагностика цього ускладнення, обумовлена важким загальним станом хворих, відсутністю чітких ранніх клінічних симптомів захворювання, а також складність диференціальної діагностики післяопераційного парезу кишечника, перитоніту і ранньої спайкової тонкокишковій непрохідності.
Спеціально проведене цілеспрямоване дослідження [Береснєва Е. А., 1984] показало, що для своєчасної діагностики перитоніту оглядове рентгенологічне дослідження живота і органів грудної порожнини необхідно виконувати в ранні терміни після операції, починаючи з 2-х діб (при підвищеному ризику ускладнення незалежно від перебігу післяопераційного періоду). Більш ніж у половині випадків ранніми симптомами, побічно вказують на розвиток запального процесу в черевній порожнині, виявилися реактивні зміни в органах грудної порожнини: обмеження рухливості і високе стояння діафрагми, ознаки діафрагматіта, ателектази, випіт в плевральній порожнині і ін. Одночасно або трохи пізніше на знімках живота виявляються здуття окремих петель тонкої кишки, переважно в зоні мав місце пошкодження і оперативного втручання, скупчення в їх просвіті рідини з утворенням одиничних рівнів, потовщення складок слизової оболонки. Ці зміни можуть бути виявлені вже через 3-4 дні після операції. Надалі при прогресуванні патологічного процесу (через 5-9 днів) розвивається описана вище типова рентгенологічна картина розлитого перитоніту.

Зовнішні свищі шлунково-кишкового тракту

Свищі утворюються внаслідок деструктивного процесу в черевній порожнині, що розвивається в ряді випадків через 12-20 днів після поранення живота. Для визначення локалізації і характеру цих ускладнень зазвичай виробляють фістулографія, що дозволяє встановити зв`язок норицевого ходу з просвітом кишки, визначити відділ кишечника, де розташований свищ, і виявити пов`язані з ним затекло.



Поділися в соц мережах:

Увага, тільки СЬОГОДНІ!

Схожі повідомлення

Увага, тільки СЬОГОДНІ!