Рентгенодіагностика ускладнень черепно-мозкової травми - невідкладна рентгенодіагностика
Відео: Черепно-мозкова травма. Особливості лікування на догоспітальному етапі. Доцент Н.В. Петрова
Відео: Результат при наслідках черепно мозкової травми, трепанації черепа
Остеомієліт І АБСЦЕСИ МОЗКУ
Нерідко в післяопераційному періоді у поранених в голову виникають інфекційні ускладнення. Рентгенологічний метод може бути ефективно використаний головним чином для діагностики остеомієліту і ранніх абсцесів мозку.
Остеомієліт частіше розвивається при роздроблених і осколкових переломах, особливо в тих випадках, коли з тих чи інших причин не вдається провести радикальну хірургічну обробку черепно-мозкової рани. Рентгенологічна діагностика остеомієліту грунтується головним чином на виявленні ознак прогресуючої деструкції кісток черепа. Нерідко утворюються довго не загоюються свищі, зв`язок яких з омертвілими кістковими осколками, секвестрами і чужорідними тілами може бути встановлена за допомогою фістулографії. Свищі нерідко утворюються також при неповних переломах кісток склепіння черепа.
Ранні абсцеси мозку можуть виникнути через кілька тижнів після поранення. Зазвичай вони ускладнюють дірчасті, особливо стрімкі і сліпі переломи кісток склепіння черепа, розташовуються переважно поверхово, в початковому відділі ранового каналу, навколо невидалених кісткових уламків і чужорідних тіл. Пасивне переміщення чужорідних тіл або кісткових фрагментів, розташованих в мозку, встановлене при рентгенографії черепа в різних проекціях, зазвичай пов`язане з утворенням абсцесу. У неясних випадках доцільно застосувати спеціальні контрастні методики рентгенологічного дослідження, зокрема абсцессографію, пневмоенцефало- або вентрикулографію.
Відео: Діагностика травм
ЛЕГЕНЕВІ ОСЛОЖНЕНИЯ
Згідно з численними дослідженнями, важка черепно-мозкова травма в більшості випадків супроводжується розвитком патологічних змін у легенях, які за походженням можуть бути віднесені до центральних або обструктивної-аспіраційних [Тік А. А., Пикк Т. А., 1972- Верхоглядова Т. П . і ін., 1972- Угрюмов В. В., 1976- Дерябін І.І. та ін., 1979, і ін.].
Необхідно відзначити, що хвороби легенів у осіб, які отримали черепно-мозкову травму, давно привертають увагу практичних лікарів і вчених. Детальний опис їх зроблено ще Н. І. Пироговим (1865). Однак відомості про характер патологічних змін, що наступають в легких в гострому періоді черепно-мозкової травми, в значній мірі суперечливі. Ряд авторів [Молчанов Н. С, 1971- Кирилов М. М., 1980, і ін.] Розцінюють їх переважно як різні форми пневмонії. Однак на думку інших авторів [Щербатенко М. К. Хасілева А. Ф., 1976- Верхоглядова Т. П., Станіславський В. Г., 1977- Кишковський А. Н., Тютін Л.А., 1977- Григорьян Г. О. та ін., 1978- Шрайбер М. Г., Новіков С. А., 1978- Тютін Л. А., 1984- Simmons N. et al., 1969], при важкої черепно-мозкової травми в легенях можуть розвиватися різноманітні ускладнення: інтерстиціальний і альвеолярний набряк, ателектази, пневмонії, синдром шокової легені і ін. Т. П. Верхоглядова і В. Г. Станіславський (1977) при патолого-анатомічному дослідженні легких постраждалих, загиблих в результаті черепно-мозкової травми, спостерігали зміни в паренхімі легень, характер і вираженість яких істотно змінювалися в залежності від тривалості відрізка часу, що пройшов після травми.
У 1-у добу спостерігався виражений інтерстиціальний і альвеолярний набряк, тромбоз одиничних кровоносних судин і дрібновогнищеві крововиливи, розсіяні по всьому легкому. При цьому у осіб, які померли через 1-2 годин після травми, набряк був виражений більшою мірою, ніж у загиблих в перші хвилини. У наступні 3-12 ч вихід рідини в екстраваскулярні простору і альвеоли помітно збільшувався, розвивалися множинні ателектази.
Починаючи з 2-х діб, переважали запальні зміни з деструкцією легеневої тканини. Однак одночасно були ознаки інтерстиціального і альвеолярного набряку. Кровоносні судини були розширеними, відзначалася агрегація формених елементів крові (феномен сладжа).
Подібні дані наводять N. Simmons і співавт. (1969). Обстеживши групу хворих, які померли після поранення в голову, вони встановили, що майже кожен з них загинув при явищах набряку легенів. Ознаки інтерстиціального і альвеолярного набряку, виражений застій в малому колі кровообігу, крововиливи спостерігалися практично у всіх поранених, в тому числі у загиблих через кілька хвилин після травми. Пневмонії та ателектази розвивалися тим частіше, чим більше часу проходило між пораненням і смертю.
Г. О. Григорян та ін. (1977) при рентгенологічному обстеженні постраждалих з тяжкою черепно-мозкової травмою через 24-48 год в переважній більшості випадків спостерігали картину альвеолярного набряку, вираженого в різного ступеня.
Клінічна діагностика легеневих ускладнень в гострому періоді черепно-мозкової травми у зв`язку з важким загальним станом постраждалих нерідко викликає значні труднощі. У зв`язку з цим в
невідкладному рентгенологічному дослідженні легенів потребують практично всі постраждалі. Протягом перших 3-4 днів знімки легень доцільно робити щодня. Надалі показанням до рентгенологічного дослідження служить поява у поранених ознак дихальної недостатності або інших симптомів легеневої патології.
Обстеження зазвичай проводять безпосередньо в реанімаційному відділенні з допомогою палатних рентгенівських апаратів і лише при задовільному стані постраждалих - в рентгенівському кабінеті. У гострому періоді застосовують рентгенографію або електрорентгенографія, а потім також рентгеноскопію.
У перші 2-3 дні після травми на рентгенограмах найчастіше виявляються ознаки інтерстиціального або альвеолярного набряку, а також порушення вентиляційної функції легень (ділянки гиповентиляции і ателектазів). У більш пізні терміни основний легеневою патологією є пневмонії.
