Важкі ушкодження кінцівок і ампутації у дітей - хірургія дитячого віку

Найбільш важкі ушкодження кінцівок дає транспортна травма. В результаті транспортної травми спостерігаються множинні пошкодження кінцівок, відкриті переломи після роздроблення кісток і размозжением м`яких тканин, іноді відриви всієї або частини кінцівки. Нерідко ушкодження кінцівок поєднуються з травмою інших органів.
Лікування важких пошкоджень кінцівок у дітей визначається особливостями дитячого організму. Діти важко переносять травматичний шок і потребують проведення всього комплексу протишокових заходів. Стосовно пошкодженої кінцівки у дітей повинен строго дотримуватися ощадний принцип, вперше висунутий і здійснений Н. І. Пироговим.
Показання до ампутації у дитини повинні ставитися особливо строго, так як ця калічить операція прирікає потерпілого на інвалідність з ранніх років. При цьому страждає як соматичне, так і психічний розвиток дитини. Тільки зваживши всі дані при огляді пошкодження і переконавшись в повній нежиттєздатності кінцівки, хірург має право приступити до ампутації останньої. У всіх сумнівних випадках слід утриматися від ампутації і спробувати зберегти кінцівку. У випадках травми мирного часу при відриві кінцівки у дитини повинна бути проведена первинна ампутація за типом первинної обробки рани з накладенням рідкісних швів на шкіру. При великих розтрощених тканин після роздроблення кісток треба видаляти лише свідомо мертві тканини, поспішати з урізанням кінцівки в цьому випадку не слід. Відсутність пульсу на великих артеріях не може служити абсолютним ознакою нежиттєздатності цього відділу кінцівки. Коллатерали, легко розвиваються у дітей, нерідко ведуть до відновлення кровообігу.
Ощадний принцип дозволяє в ряді випадків уникнути ампутації і зберегти кінцівку. При появі ознак змертвіння кінцівки виробляють вторинну ампутацію (зазвичай не раніше ніж через 24 години після травми).
При ампутації необхідно щадити кожен сантиметр усікається кінцівки. У дітей не можна застосовувати ампутаційні схеми, загальноприйняті у дорослих, так як вигідні в момент операції рівні усічення можуть стати незручними для протезування із закінченням росту дитини. Кукса дитини продовжує рости, але з відставанням, що призводить до відносного вкорочення її. Виходячи з цієї особливості, і слід завжди ампутувати якомога дистальніше, дбайливо зберігаючи епіфізарні росткові зони.
Це не означає, що у дітей при ампутації можна первинно сформувати функціонально придатну куксу. Якщо при повному відриві кінцівки первинна ампутація повинна проводитися за типом первинної обробки рани, то при вторинної ампутації з метою попередження вікової кінцівки (званої також «фізіологічної кінцівкою», що, на нашу думку, неправильно), яка виникає в результаті диспропорції росту м`язів і кістки кукси і загострення скелета кукси, повинен застосовуватися комплекс оперативних заходів: 1) залишення надлишку м`яких тканин на кінці культиву- 2) застосування для покриття кісткового опіла надкостнічние або кісткової пластікі- 3) фіксація усічених м`язів до кінця кісткової кукси. Цими заходами в поєднанні з лікувальною фізкультурою та раннім застосуванням тимчасового протеза досягається більш рівномірне зростання тканин кукси і освіту опорних куксою (М. В. Волков).