Діагностика мимовільних внутрішньоочеревинних кровотеч - діагностика "гострого живота"

ЛАБОРАТОРНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Гематологічні дані можуть з`явитися, як нам здається, лише підмогою при наявності інших ознак внутрибрюшинного кровотечі.
У випадках гострих крововтрат може зустрітися практична необхідність визначення відсотка гемоглобіну і підрахунку еритроцитів.
У випадках неясних тлумачити ознака зменшення гемоглобіну та еритроцитів за рахунок внутрибрюшинного кровотечі слід з крайньою обережністю, попередньо виключивши ряд патологічних станів, що супроводжуються взагалі явищами анемії.
З біохімічних ознак безсумнівного уваги заслуговує симптом Фоя, що полягає в тому, що при стражданнях придатків матки зміст залишкового азоту крові буває нижче 40 мг%, на противагу гострим хірургічним захворюванням шлунково-кишкового тракту, при яких залишковий азот чітко перевищує рівень 40 мг%.
Правда, це дослідження вимагає часу і оснащеності, але в неясних і не гостро протікають випадках внутрибрюшинного кровотечі з придатків матки воно може полегшити правильне розпізнавання.

ОПЕРАТИВНА ДІАГНОСТИКА

На діагностичні пункції заднього склепіння піхви і черевної стінки існують дуже різні погляди. Дуже цікавий огляд цих поглядів дан В. Б. Файнберг в його роботі «Пробне чревосечение в гінекології». Автор, вказуючи на Вачнадзе, К. К. Скробанского як на прихильників, пункції заднього склепіння, зазначає, що Л. А. К р і в с ь к и й застерігав від захоплення цим діагностичним методом і що сам Л. А. Кривського вдавався до пункції заднього склепіння лише в 5,5% всіх своїх випадків. У керівництві по гінекології М е н г е і О п і ц а є вказівка на те, що до пункції заднього склепіння слід ставитися з обережністю. В. Б. Файнберг посилається також на вказівки Тимофєєва про те, що в клініці В. С. Груздева пункції заднього склепіння піхви не застосовувалися. І, нарешті, В. Б. Файнберг ділиться і своїм сумним досвідом, вказуючи, що, провівши 158 пункцій заднього склепіння, він спостерігав смерть 2 хворих (в одному випадку від кровотечі, незважаючи на чревосечение, в іншому - від сепсису).
Ми майже не маємо досвіду в даному питанні, але все ж, з огляду на літературні дані, ми не рекомендували б пункцію заднього склепіння широко впроваджувати, так як і у досвідчених, лікарів вона дає не завжди позитивну відповідь, а в одиничних випадках небезпечна для життя хворого .
Що ж тоді обгрунтована пробна пункція черевної порожнини.
Єдино правильним, як нам здається, і найменш небезпечним діагностичним оперативним прийомом є пробне чревосечение.
Перераховані вище ознаки (локалізація болю, розташування тупості при перкусії) допоможуть правильному вибору місця розрізу черевної стінки, а при розтині черевної порожнини, обмацування передбачуваних і можливих джерел кровотечі їх зазвичай швидко вдається знайти. Розташування що надходять свіжих порцій крові при видаленні первинно знайдених вказує на близькість джерела кровотечі. Наростаюча кількість кров`яних згустків також говорить про те, що рука дослідника близька до мети. Обмацування підозрюваного в розриві органу в більшості випадків вже завершує розпізнавання, після чого і приступають до оперативного посібника.
Так буває при більш часто зустрічаються розривах придатків матки (позаматкова вагітність, апоплексія яєчника) і при розривах селезінки.
Важче поставити діагноз при рідко зустрічаються, мимовільних розривах окремих судин (сифілітичні я інші аневризми), при яких не тільки обмацування, а й широка ревізія черевної порожнини, вироблена часом при грізному кровотеча почалася, не завжди вирішує завдання приватної діагностики. Такі кровотечі рідкісні, але вони можуть привести до загибелі хворого.