Лабораторна та оперативна діагностика пошкоджень живота - діагностика "гострого живота"
ЛАБОРАТОРНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ
З додаткових методів дослідження на першому місці стоїть лабораторне дослідження сечі і крові.
Наявність в сечі крові, білка та інших патологічних елементів (як білірубін), визначення ферменту - діастази - все це дозволяє уточнити топічної діагностики пошкодження окремих органів.
Дуже важливі не тільки первинне, а й повторне дослідження крові. Повільно прогресуюче кровотеча досить рано проявляється зменшенням кількості червоних кров`яних тілець і відсотка гемоглобіну, тоді як при шоці спостерігаються згущення периферичної крові і підвищення кількості червоних кров`яних тілець. Ці зміни червоних елементів крові можуть бути виявлені вже протягом перших 2 годин після травми. Кровотеча в черевну порожнину, в заочеревинний простір або в міжтканинні проміжки черевної стінки викликає значний лейкоцитоз, нерідко досягає 30 000-60 000.
ОПЕРАТИВНА ДІАГНОСТИКА
Якщо при закритих пошкодженнях живота є підозра на розрив внутрішніх органів, треба застосовувати ранню пробну лапаротомію. У цих випадках не слід вичікувати більше 2-3 годин.
Час вичікування належить використовувати для уточнення діагнозу, уважно стежачи за змінами пульсу, температури, появою блювоти, напругою живота, враховуючи, що нерідко спостерігаються помилкові поліпшення самопочуття, які не повинні впливати на оцінку об`єктивного стану хворого.
Останній діагностичний акт, т. Е. Пробну лапаротомію, можна починати іноді з невеликого розрізу під місцевою анестезією і в разі знаходження патологічного вмісту в черевній порожнині (кров, патологічний запальнийексудат) переходити до більш широкого череворозтину, під час якого обстежують всі органи черевної порожнини і ліквідують тим чи іншим шляхом джерело кровотечі або перитоніту. В руках досвідченого хірурга пробна лапаротомія не принесе хворому шкоди, а більш тривале вичікування може бути небезпечним для життя хворого.
Слід застерегти від дачі наркотичних речовин до встановлення точного діагнозу і до прийняття рішення про подальшу тактику хірурга.
