Фізичні канцерогенні агенти - загальна онкологія
До фізичних канцерогенним факторів слід віднести різні види іонізуючої радіації (рентгенівські, у-промені, елементарні частинки атома - протони, нейтрони, а-, (3-частинки і ін.), А також ультрафіолетове випромінювання і механічні травми тканин.
Канцерогенну дію іонізуючої радіації
Канцерогенний ефект цього виду випромінювання став відомий вже через 7 років після відкриття рентгенівських променів. У 1902 р Фрібе описав перший випадок шкірного «рентгенівського» раку у людини, а в 1911 р з`явилося перше повідомлення про виникнення лейкозів у рентгенологів.
Надалі, в 1922 р, Беком були опубліковані дані про виникнення сарком кісток після інтенсивної рентгенотерапії хворих на кістковий туберкульоз. Так само як при інтенсивному рентгенівському опроміненні, пухлини кісток розвивалися при дії радіоактивних речовин - радію і мезоторій. Про це в 1929 р повідомив Мартланд, описавши розвиток сарком у працівників однієї з фабрик в Джерсі (США). У період першої світової війни ці дівчата розфарбовували циферблати годинника і лімби для військових приладів люмінесцентною фарбою, яка мала радіоактивні речовини.
Для зручності роботи вони періодично брали пензлик в рот і, стоншена кінець пензлика, мочив її в фарбу. Природно, що при цьому радіоактивні речовини потрапляли в організм і накопичувалися в кістках. З плином часу у жінок розвивалися стоматити і остеомієліти, а через 20 - 25 років більше 40 робітниць загинули від остеогенної саркоми. Трагедією також обернулося широке використання в 30 -40-х роках як контрастує кошти для рентгенодіагностики торотраст (діоксиду торію), що є джерелом а-, в- і у-випромінювання. Незважаючи на те, що вже через 6 років після початку застосування препарату Roussy (1934) показав, що підшкірне введення призводить до розвитку у щурів сарком, торотраст продовжували використовувати в медичній практиці. Перше спостереження про розвиток саркоми печінки у людини було описано в 1948 р Ваксмута і Бауером. За орієнтовними підрахунками, в різний час торотраст був введений 50 тис. Хворих [Blumel G. et al., 1964], у багатьох з яких розвинулися в подальшому пухлини. В огляді С. М. Астерман (1968) наведені дані про 138 спостереженнях, опублікованих в зарубіжній літературі. У хворих поряд з пухлинами печінки розвивалися карциноми нирок, легенів, а також саркоми верхньощелепної порожнини. Як в Європі, так і в США в даний час застосування торотраст заборонено. У міру накопичення знань про канцерогенних властивостях радіонуклідів стали зрозумілі деякі загадкові хвороби, відмічені у рудокопів Саксонії і Чехії під назвою «гірської сухот» ще в середні століття. Лише в 1897 році було встановлено, що у шахтарів розвивався рак легенів, однак причина його залишалася довгий час не розкритою. Як з`ясувалося пізніше, руда на цих шахтах була багата радіоактивними речовинами, і саме в ній Марія і П`єр Кюрі відкрили радій і полоній. В даний час вважається встановленим, що розвиток пухлин легенів у шахтарів було пов`язано з дією радію і радону [Лейтес Ф. Л., 1958]. Є також спостереження про розвиток пухлин легенів, пов`язаних з опроміненням у працівників радієвих лабораторій [Стрельцова В. Н., Москальов Ю. І., 1964]. Драматичні події фіналу другої світової війни з вибухом атомних бомб в Хіросімі і Нагасакі і загибеллю сотень тисяч людей показали не тільки безпосередню руйнівну силу атомної зброї, але і віддалені, не менше трагічні, наслідки дії іонізуючої радіації на людину. Перш за все у опроміненого населення вже через 5 - 7 років стали виявлятися більш часті захворювання лейкоз. Етіологічна роль радіацій підтверджується залежністю частоти захворюваності від дози, яка змінювалася відповідно до відстані від епіцентру ураження. Було встановлено також почастішання випадків раку щитовидної залози, легень і молочної залози. Є спостережень про значну онкоопасності дії, особливо на дітей, невеликих, але досить часто повторюваних доз рентгенівського опромінення. Відзначається підвищена чутливість до дії іонізуючої радіацій організму плода і дітей в період перших місяців постнатального розвитку. Починаючи з 1950 р і по теперішній час з`являються повідомлення про розвиток пухлин щитовидної залози і лейкозів у осіб, що піддавалися в ранньому дитячому віці опроміненню органів шиї в зв`язку зі збільшенням щитовидної залози. За даними J. Hampelmann і співавт. (1967), пухлини щитовидної залози в цих випадках розвиваються принаймні в 100 разів частіше, ніж у неопромінених. Незважаючи на абсолютну доведеність бластомогенних дії іонізуючої радіації і вживані заходи захисту, небезпека впливу на людину цього виду енергії не зменшується, а, навпаки, наростає. В значній мірі це пов`язано з розвитком атомної індустрії і залученням в неї значної частини населення. За даними К. Becker (1977), в даний час в світі піддається променевому впливу 2 х 106 робочих, а до 2000 р це число зросте більш ніж в 2 рази і досягне 4,8 х 106 [UNS- CEAR, 1977]. У зв`язку з широким використанням опромінення для діагностики і лікування також збільшується число осіб, що піддаються його дії. Це відноситься не тільки до пацієнтів, але і до медпрацівників. Є дані про те, що у рентгенологів смертність від лейкозів вище в 6 - 9 разів у порівнянні з лікарями інших спеціальностей [Стрельцова В. Н., Москальов Ю. І., 1964].
Канцерогенний ефект іонізуючої радіації був встановлений також в численних експериментах на тваринах (на мишах, щурах, кроликах, собаках і мавпах). У ряді випадків досліди на тваринах, як це було з торотраст, випереджали клінічні спостереження, часто ж повторювали їх. Однак у всіх випадках вони давали великий матеріал для розуміння патогенезу та закономірностей пухлинного росту, нормування рівня впливу радіації на людину і т. Д. Значний внесок в експериментальне відтворення пухлин у мавп за допомогою радіонуклідів був внесений Н. Н. Петровим і його співробітниками. Їм вперше в світі вдалося індукувати радієм пухлини кісток у приматів і тим самим довести небезпеку для людини дії в досить високих дозах цього радіонукліда [Петров Н. Н. та ін., 1952]. Так само як і хімічні канцерогенні речовини, іонізуючі агенти мають виняткову Політропний дії. Вони викликають пухлини практично у всіх органах і тканинах, що поглинув достатню енергію опромінення. При зовнішньому впливі пухлини виникають, як правило, в межах опромінених тканин, при дії радіонуклідів - у вогнищах депонування. У першому випадку розвиваються пухлини шкіри, кісток, легенів, щитовидної залози, молочної залози. У другому випадку пухлини виникають в залежності від тропности радіонуклідів. Наприклад, інкорпоровані остеотропні радіонукліди 90Sr, 89Sr, 140Ва, 45Са і ін. Викликають пухлини кісток, прилеглих тканин, гепатотропні 144Се, 140La, 147Pm, 232Th, 198Au і ін. Депонуються в печінці і кістках, индуцируя пухлини печінки, кісток, кровотворної тканини, шлунка, товстої кишки і ряду інших органів [Стрельцова В. Н., Москальов Ю. І., 1964- Булдаков Л. А., 1972]. Ряд даних свідчить про те, що в генезі деяких пухлин можуть мати значення, крім іонізуючого фактора, гормональна дисфункція і інші порушення. Це стосується в першу чергу до індукції пухлин ендокринних органів, молочних залоз і лейкозу [Москальов Ю. І., 1971].
Так само як і для канцерогенних поліциклічних ароматичних вуглеводнів, дія нуклідів пов`язано з місцем їх застосування. Наприклад, 144Се при пероральної аплікації викликає пухлини шлунково-кишкового тракту, при введенні в трахею - пухлини легенів, а при підшкірній ін`єкції - саркоми і раки шкіри.
