Протиракова боротьба - загальна онкологія
У період перебудови радянської охорони здоров`я в світлі завдань, поставлених перед ним в рішеннях XXVII з`їзду КПРС, і в міру все більшого утвердження принципів господарського розрахунку і самоокупності в діяльності медичних установ роль статистичних досліджень буде неухильно зростати, особливо в галузі економіки хронічних неінфекційних захворювань. Соціально-економічні питання онкологічної допомоги населенню не можуть бути вирішені без належного розвитку дескриптивної епідеміології раку. Однією з її найперших завдань є розробка клініко-статистичних груп (визначників, класифікаторів) для розподілу по ним всіх нових хворих на злоякісні новоутворення і вже знаходяться на обліку, осіб, раніше зареєстрованих з цього приводу, для обґрунтованого планування необхідних витрат у сфері онкологічної допомоги населенню та пошуків шляхів їх найбільшої окупності.
В даний час статистична інформація, необхідна для організації протиракової боротьби, забезпечується в СРСР постійно діючої державної системою реєстрації захворюваності та смертності населення від злоякісних пухлин, а також поточної звітністю медичних установ і органів охорони здоров`я про їх функціонування. У 1932 р, незабаром після затвердження Н. А. Семашко вже згадуваної вище резолюції, в УРСР була введена повсюдна система спеціального обліку хворих із злоякісними новоутвореннями. У 1939 р обов`язкова реєстрація хворих з вперше в житті встановленим діагнозом злоякісної пухлини почалася в усіх містах СРСР, які мають онкологічні установи, і, нарешті, з 1953 р повсюдна і обов`язкова реєстрація онкологічних хворих як серед міського, так і серед сільського населення стала проводитися на всій території Радянського Союзу. Настільки всеосяжний охоплення населення країни дозволив вже в 1962 р Відділу медичної статистики Міністерства охорони здоров`я України спільно з НДІ онкології ім. проф. Н. Н. Петрова (в той час Інститутом онкології АМН СРСР) підготувати та опублікувати збірник «Захворюваність і смертність населення СРСР від злоякісних новоутворень». Публікація двох наступних збірок (в 1970 і 1974 рр.) Дозволила дати статистичний аналіз діяльності всієї організації протиракової боротьби в СРСР з 1940 по 1970 р
Досвід, накопичений в області онкологічної статистики за всі минулі роки, створив базу для того, щоб підвищити оперативність функціонування статистичної служби та привести її у відповідність до вимог подальшого посилення протиракової боротьби. Починаючи з 1975 р відомості про захворюваність населення СРСР на злоякісні новоутворення та їх порівняння з даними зарубіжних онкологічних статистик регулярно публікуються в різних наукових виданнях, включаючи журнал «Питання онкології» - орган МОЗ СРСР і Всесоюзного наукового товариства онкологів.
У 1982 р були опубліковані узагальнюючі проаналізовані відомості про захворюваність населення СРСР на злоякісні новоутворення за період з 1970 по 1980 [Напалков Н. П. та ін., 1982]. Нарешті, в 1983 р статистичні матеріали про захворюваність населення СРСР на злоякісні новоутворення були опубліковані Міжнародним агентством з вивчення раку (Ліон) як додаток до 3-го тому відомого видання «Захворюваність на рак на п`яти континентах». Форма подання даних була в цьому додатку максимально наближена до прийнятої Міжнародною асоціацією ракових регістрів, що зробило можливим більш глибоке зіставлення відомостей з різних країн [Cancer incidence ..., 1983]. Відмінності в захворюваності на злоякісні новоутворення та смертності від них в межах однієї країни зазвичай не такі помітні, як між різними країнами. Тому зіставлення міжнародних даних має велику цінність для побудови різних гіпотез про причини виникнення пухлин і про шляхи поліпшення протиракової боротьби. Все це можливо, однак лише в тому випадку, якщо зіставляються дійсно надійні відомості, представлені в тому стандартному вигляді, який допускає зіставлення. Перший крок в такій міжнародній уніфікації форми представлення даних про онкологічної захворюваності був зроблений Міжнародним протиракову союзом, який поклав початок багатотомної публікації, видавши в 1966 р монографію «Захворюваність на рак на п`яти континентах», в якій були наведені представлені за єдиною формою відомості, отримані від 35 онкологічних регістрів. Надалі цю роботу продовжили Міжнародне агентство ВООЗ з вивчення раку та Міжнародна асоціація онкологічних регістрів, і 5-й том цього видання, що містить відомості за 1978- 1982 років., Включає дані вже 110 популяційних регістрів.
Відповідно до сучасних вимог об`єктом вивчення онкологічної статистики є питання поширення пухлин серед всього населення та окремих його груп, порівняльної частоти пухлин різних різновидів і локалізацій, географічних, віково-статевих, професійних та інших особливостей захворюваності на злоякісні новоутворення та смертності від них, ефективності системи протиракової боротьби. Основними завданнями онкологічної статистики є: 1) визначення сучасного стану та основних тенденцій захворюваності, хворобливості та смертності населення від злоякісних опухолей- 2) оцінка ефективності заходів в області профілактики і раннього виявлення злоякісних новоутворень, лікування та реабілітації онкологічних хворих-3) забезпечення органів охорони здоров`я постійної інформацією, придатною для оперативного керівництва системою протиракової боротьби.
Подання кваліфікованих суджень по перерахованим вище питань вимагає розрахунку і аналізу перш за все показників смертності, летальності, захворюваності та хворобливості як в цілому для всього населення і для всіх злоякісних новоутворень, так і для хворих і померлих в різних районах країни з урахуванням локалізації та різновиди пухлини, клінічної групи і стадії процесу. Поряд з цим повинні розроблятися показники, що дозволяють судити про частоту вперше виявлених захворювань, про ефективність диспансеризації відповідних контингентів, про повноту і своєчасність госпіталізації хворих, про якість діагностики та своєчасності виявлення онкологічних хворих, про використання спеціальних методів терапії і віддалених результатах лікування. Нарешті, найважливішою стороною діяльності онкологічної статистики, або описової епідеміології раку, є вивчення стану та тенденції розвитку онкологічної служби в загальній системі охорони здоров`я і соціального забезпечення країни (мережа лікувальних закладів, їх забезпеченість засобами лікування, витрати на лікування та реабілітацію, підготовка і використання кадрів, використання ліжкового фонду, вартість масових обстежень і т. д.). Однак основою дескриптивної епідеміології злоякісних новоутворень, що дозволяє перейти до аналітичної епідеміології, є статево-вікову аналіз і зіставлення показників між різними популяціями, що може бути зроблено тільки за умови повних і надійних статистичних відомостей [Стуконіс М. К., 1984].
Ще в 1925 р П. А. Кувшинников і П. І. Куркін сформулювали основні принципи організаційно-методичного побудови статистики раку в СРСР. Характерно, що в цій ранній роботі наголошувалося на необхідності вивчення статистики онкологічних захворювань як по лінії одноразових обліків, так і шляхом аналізу динаміки контингентів хворих злоякісні ми захворюваннями і померлих від них. При цьому малося на увазі, що онкологічна статистика повинна базуватися на даних про захворюваності та смертності.
Служба онкологічної статистики в СРСР функціонує відповідно до трьома основними принципами, що забезпечують ефективність її роботи.
Цими принципами є:
- повнота обліку всіх хворих на злоякісні новоутворення і померлих від них- вона забезпечується обов`язковістю для будь-якого лікаря повідомляти в онкологічну службу про кожен знову виявленому хворому і щомісячної звіркою даних про врахованих онкологічних хворих з відомостями, якими на підставі медичних свідоцтв про смерть у своєму розпорядженні органи ЗАГС;
- сигнально-оперативний характер отримання, аналізу та використання інформації, що створює можливість поточного управління діяльністю онкологічної мережі;
- територіальність системи накопичення і оперативного використання відомостей про хворого зі злоякісним новоутворенням за місцем його постійного проживання.
Для забезпечення розвитку онкологічної статистики відповідно до цих принципів в якості вихідного матеріалу постійно використовуються всі обліково-оперативні документи лікувальних установ, що відображають відомості про онкологічних хворих.
Таким чином, дані про захворюваності та поширеності (хворобливості) злоякісних новоутворень, що збираються по каналах служби охорони здоров`я і звіряти на рівні обласних онкологічних установ з відомостями про смертність, які, в свою чергу, концентруються органами ЦСУ СРСР і базуються на медичної інформації про причини смерті ( вихідний документ - «Лікарське свідоцтво про смерть»), створюють оптимальні умови для повноти обліку. Про ефективність функціонування обласних онкологічних регістрів дозволяє судити хоча б той факт, що в цілому по СРСР частка посмертно врахованих осіб, що хворіли на за життя злоякісними новоутвореннями, але не зареєстрованих раніше онкологічними установами, знизилася з 5,8% в 1967 р до 2,0 % в 1980 р
Принципи, якими керується у своїй діяльності служба онкологічної статистики в СРСР, не випадкові. Їх недооцінка негайно відбивається на достовірності одержуваного матеріалу, супроводжується великими труднощами при його накопиченні і аналізі і позбавляє можливості служби охорони здоров`я в повній мірі використовувати статистичні дані для оперативного управління організацією протиракової боротьби. Так, в США для отримання відомостей про поширення злоякісних новоутворень в масштабі всієї країни періодично проводять перепису онкологічних хворих, що виявляється можливим тільки на обмежених територіях, і які охоплюють близько 1 10 населення країни. До речі сказати, Н. Н. Петров, розглядаючи в 1926 р основи статистики раку у людей, піддав критичному аналізу практику таких разових переписів.
Неухильне зростання первинно реєстрованої захворюваності на злоякісні новоутворення в СРСР є тією об`єктивною реальністю, з якою стикається онкологічна мережу нашої країни, і керівники охорони здоров`я в усіх ланках управління змушені враховувати це зростання при плануванні комплексу заходів протиракової боротьби.
За десятиліття з 1970 по 1980 р в СРСР кількість щорічно враховувалися осіб, які вперше захворіли на злоякісні новоутворення, зросла з 430,2 тис. Осіб в 1970 р до 544,2 тис. Чоловік в 1980 р, або на 26,5% [Напалков Н. П. та ін., 1982]. Показник хворобливості населення для цієї групи хворих збільшився ще значніше, і чисельність контингенту осіб, які перебували на обліку з приводу виявленого у них злоякісного новоутворення, зростала в 2 рази швидше, ніж число знову зареєстрованих. До кінця 1987 року цей контингент налічував 2833 тис. Чоловік. За цей же період показник захворюваності населення СРСР на злоякісні новоутворення при його середньорічному темпі приросту, рівному 1,58%, збільшився з 177,2% У 1970 р до 222,2% у 1985 р (рис. 1).
В даному випадку мова йде про показник, при розрахунку якого не брався до уваги віково-статевої склад населення, який практично у всіх країнах змінюється від року до року. З огляду на, що злоякісні новоутворення значно частіше вражають старші вікові групи і з неоднаковою частотою чоловіків і жінок, для зіставлень в часі і порівнянь захворюваності в різних країнах і групах населення представляється корисним розраховувати і так звані стандартизовані показники, що дозволяють судити про те, як би змінювалася з часом захворюваність, якби віково-статевої склад населення залишався постійним або був би однаковий в різних країнах (для міжнаціональних зіставлень). Як такого стандартного розподілу населення в більшості вітчизняних і зарубіжних робіт по онкологічної статистиці прийнято розподіл, розраховане М. Segi (1966, 1981).
Стандартизовані показники особливо зручні для цілей аналітичної епідеміології, пошуків можливих канцерогенних агентів у довкіллі, для оцінки ефективності (або неефективності) різних ланок системи протиракової боротьби всупереч (або завдяки) мінливої демографічної ситуації та віддаленого прогнозування. Однак показники, розраховані для реально існуючого в розрахунковий період населення і звані умовно «грубими», зберігають усе своє значення суворої правди життя і визначають багато в чому тактику і стратегію служб охорони здоров`я на найближче майбутнє. В онкологічній статистиці як в частині більш загального предмета - епідеміології раку - необхідно постійне використання показників обох видів (стандартизованих і грубих) для об`єктивного судження про стан і динаміку захворюваності на злоякісні новоутворення та смертності від них.
Між країнами і народами існують величезні відмінності у величині стандартизованих показників захворюваності пухлинами різних органів.
Так, для раку стравоходу ці відмінності досягають 50-кратного значення, для раку легені - 15-кратного і т. Д. [Cancer incidence ..., 1982]. Захворюваність на злоякісні новоутворення, як дозволяє судити про це зміна среднеперіодних стандартизованих показу гелів, розрахованих на 1968-1972 рр. і 1973-1977 рр. для чоловіків і для жінок, зросла за ці роки в Канаді, США, Данії, НДР, Швеції, Югославії, Сполученому Королівстві Великобританії та Японії. Картина, яка спостерігається в СРСР, аналогічна тій, яку можна бачити в провідних промислових країнах. У кожної з них, як і в нашій країні, показники захворюваності пухлинами чоловіків за сумою всіх новоутворень більше, ніж у жінок.
Найбільшою величини показники сумарної захворюваності на всі злоякісними пухлинами для чоловіків відзначаються за даними регістрів Італії (344,3 0 0000),, Франції (316,1 / 000о), США (303,00 0000), а для жінок Бразилії (283,40 0000),, США (257,3 0/0000) і Данії (242,3 0/0000).
В СРСР в період 1970-1980 рр. більш висока захворюваність на злоякісні новоутворення відзначалася серед міських жителів, причому в зв`язку з триваючим процесом урбанізації практично весь приріст вперше захворілих стався за рахунок збільшення кількості нових випадків захворювання серед міського населення (приблизно 105 з 114 тис. випадків приросту).
Основні тенденції в зміні захворюваності населення СРСР на злоякісні новоутворення виявлялися в останні десятиліття в неухильному зменшенні показників захворюваності на рак шлунка, стравоходу, губи і шийки матки. 
1. Динаміка захворюваності та смертності населення СРСР від злоякісних новоутворень.
1 - «грубий» показник заболеваемості- 2 - стандартизований (по М. Segi) показник заболеваемості- 3 - «грубий» показник смертності- 4 - стандартизований (по М. Segi) показник смертності.
На противагу цьому значно і безперервно збільшувалася частота захворювання на рак прямої кишки, молочної залози, легень і гортані. Збільшення показників захворюваності в 1970-1980 рр. зазначалося і для злоякісних новоутворень шкіри, а також лімфатичної та кровотворної тканини.
Більше чи менше збільшення або зменшення показників захворюваності на злоякісні новоутворення різних локалізацій за попереднє десятиліття відбилося в перерозподілі порівняльної частоти їх виявлення у жителів СРСР.
Як і раніше найчастіше протягом цих років реєструвалися хворі злоякісними пухлинами шлунка, легень і шкіри, однак в 1970 р на їх частку доводилося 46,9% всіх знову взятих на облік хворих, а до 1985 року цей показник зменшився до 42, 4% від усіх захворілих злоякісними новоутвореннями (рис. 2). У структурі захворюваності населення СРСР пухлинами різних локалізацій 4-е місце по частоті виявлення міцно зайняв рак молочної залози (замість раку шийки матки), 6-е - новоутворення лімфатичної та кровотворної тканини і 7-е - рак прямої кишки. Цей розподіл частот значно відрізняється від того, яке сьогодні спостерігається в багатьох індустріальних країнах, проте спрямованість їх однакова.
2. Структура захворюваності населення СРСР на злоякісні новоутворення (1985 г.). Праворуч - номери за міжнародною класифікацією хвороб.
Легко передбачуване подальше зниження рівня захворюваності на рак шлунка і шийки матки і підйом рівнів раку легені, молочної залози і прямої кишки в недалекому майбутньому має згладити існуючі відмінності. У всякому разі, відомості з області аналітичної епідеміології не дають підстав для протилежного судження.
З 1976 р в нашій країні захворюваність на злоякісні новоутворення у чоловіків стала більше, ніж у жінок. В цілому ж збільшення грубих і стандартизованих показників захворюваності на рак з 1970 по 1985 р відбувалося як у чоловіків (від 173,6 до 233,1 - грубі показники- від 225,4 до 246,7 - стандартизовані показники), так і у жінок (від 180,3 до 212,5 - грубі показники- від 154,4 до 154,5 - стандартизовані показники - рис. 3). Середній вік хворих на рак чоловіків збільшився з 58,7 до 59,2 року, а у жінок - з 58,4 до 59,9 року.
Оцінюючи порізно онкологічну ситуацію в СРСР у чоловіків і у жінок, слід підкреслити, що у чоловіків, хворих на злоякісні новоутворення, найчастіше виявляється рак легені, а у жінок - рак молочної залози.
Результати вивчення спрямованості структурних змін і динаміки захворюваності населення СРСР на злоякісні новоутворення дозволяють вважати, що встановилося до середини 80-х років рангове розподіл частоти реєстрації пухлин основних локалізацій в найближчі роки зміниться мало. Протягом досить тривалого часу перші 5 місць в структурі онкологічної захворюваності займатимуть у чоловіків рак легені, рак шлунка, злоякісні пухлини шкіри, лімфатичної та кровотворної тканини і прямої кишки. У жінок найбільшою буде захворюваність на рак молочної залози, злоякісні пухлини шкіри, рак шлунка, рак шийки матки і рак легені.
Для пухлин переважної більшості локалізацій характерно найбільш часте виявлення у осіб старших вікових груп. Близько 80% всіх знову враховуються хворих із злоякісними новоутвореннями належать до вікової групи осіб 50 років і старше. Кожен другий з первинно врахованих хворих на рак старше 60 років. 
3. Динаміка грубих і стандартизованих показників захворюваності чоловіків і жінок на злоякісні новоутворення в СРСР.
Частка пацієнтів старше 50 років особливо велика серед тих, у кого виявляється рак стравоходу (91%), легені (86%), прямої кишки (85%), шлунка (84%) і шкіри (82%), а у жінок - молочний залози (65%) (рис. 4-7).
Однак і в старших вікових групах порівняльна частота виявлення пухлин різних локалізацій неоднакова у чоловіків і жінок.
Для жителів СРСР злоякісні пухлини є другою за частотою причиною смерті. Абсолютне число померлих тільки в 1980 р від злоякісних пухлин в СРСР досягло 371,8 тис. Осіб [Статистичні матеріали ..., 1981], збільшившись з 1970 р на 20,4%. Показник смертності від злоякісних новоутворень зріс за цей період на 10,2% і склав в 1980 р 140,0% ооlt;) У структурі смертності населення СРСР від злоякісних пухлин в ці роки як і раніше перші за частотою місця займали загиблі від раку шлунка , легких і новоутворень жіночих статевих органів, незважаючи на те, що смертність від раку шлунка за 70-ті роки знизилася на 18,2%, а шийки матки - на 10%.
Смертність за період 1970-1980 рр. збільшилася найзначніше від раку прямої кишки (68,4%), молочної залози (49,0%) і легких (32,8%), однак необхідно підкреслити, що розмір збільшення показників смертності населення СРСР від злоякісних пухлин значно менше і становить лише 2/3 від приросту відповідних за часом показників захворюваності. Цьому можливо дати різні пояснення, однак незаперечно, що в значній мірі відставання в рості показників смертності обумовлено поліпшенням надання онкологічної допомоги населенню.
- Статево-вікові показники захворюваності на рак легені в СРСР (1970 і 1985 рр.).
- Статево-вікові показники захворюваності на рак шлунка в СРСР (1970 і 1985 рр.).
6. Стандартизовані за статтю та віком показники захворюваності на рак прямої кишки в СРСР (1970 і 1980 рр.).
7. Статево-вікові показники захворюваності на рак молочної залози у жінок в СРСР (1970 і 1985 рр.).
Використання в описовій епідеміології раку показників смертності для судження про поширеність злоякісних новоутворень можливо тільки в тих випадках, коли відсутні відомості про захворюваність пухлинами, і тільки для тих форм раку, які характеризуються дуже високою смертністю. В інших ситуаціях відомості про смертність не дозволяють характеризувати справжній рівень поширеності злоякісних новоутворень в популяції. Цікаво відзначити, що темпи зростання числа хворих з вперше встановленим діагнозом злоякісного новоутворення в 2 - 3 рази, а збільшення контингенту осіб, які перебувають на обліку в онкологічних установах, - в 4 рази перевищують темпи зростання населення країни, що відзначаються в останні роки.
Опинитися на рівні все зростаючих за своєю складністю завдань служба онкологічної статистики зможе лише при переході до системи централізованого обліку хворих із злоякісними пухлинами на чітко визначених територіях та механізованої обробки отриманих даних в обчислювальних центрах, оснащених швидкодіючими ЕОМ, що дозволяють накопичувати значні бази даних.
Мабуть, впровадження та вдосконалення системи централізованої обробки інформації на базі сучасної електронно-обчислювальної техніки визначить на найближче десятиліття основний шлях розвитку онкологічної статистики в СРСР. Передбачається, що впровадження розробленої і впроваджуваної нині в нашій країні автоматизованої системи галузевої інформації (АСОІ) по онкології забезпечить збільшення обсягу і якості одержуваної інформації з урахуванням змін, які передбачаються Міжнародною класифікацією хвороб і причин смерті 9-го перегляду. Система передбачає отримання відомостей і про морфології пухлин, що також відповідає сучасній тенденції розвитку онкологічної статистики і чому в останні роки приділяють спеціальну увагу ВООЗ і МАІ Р. Відмінною особливістю нової системи механізованої зведення є її близькість до існуючих міжнародних стандартів, що в подальшому дасть можливість зіставити стан протиракової боротьби в СРСР та інших країнах за цілою низкою показників. Зокрема, вона дозволить порівнювати відомості, що накопичуються навіть в різних так званих «госпітальних» онкологічних регістрах, завдяки близькості облікових форм, пропонованих для цієї мети ВООЗ, з тими, які передбачені для вводиться системи. Значне збільшення обсягу і якості одержуваної інформації, висока оперативність аналізу даних по багатьом параметрам, підвищення достовірності - все це може бути досягнуто в тому випадку, якщо кваліфікована первинна підготовка вихідних даних буде супроводжуватися їх подальшою обробкою в досить коректній формі. Є всі підстави припускати, що система механізованої зведення даних про онкологічних хворих дозволить протягом 3 - 4 міс. мати основні відомості, що задовольняють вимогам річних статистичних звітів за встановленими формами, а в наступні 2 - 3 міс. можна буде отримувати додатковий матеріал про поширеність злоякісних пухлин і смертності від них за віковими угрупованням з 5-річним інтервалом. Швидке отримання не тільки зведених і диференційованих абсолютних величин, але і розрахунок інтенсивних (включаючи стандартизовані), а також екстенсивних показників надасть можливість для оперативного судження про роботу різних ланок в системі протиракової боротьби і сконцентрувати зусилля на підвищенні її ефективності.
Слід ще раз підкреслити, що стан онкологічної статистики в СРСР в наші дні підтверджує правильність принципів її організації, сформульованих на зорі становлення радянської охорони здоров`я. Служба статистичної інформації міцно зайняла своє місце в якості органічної складової частини системи протиракової боротьби в СРСР, розвивається відповідно до основних закономірностями функціонування цієї системи і, в свою чергу, дає змогу науково обгрунтованого управління нею на рівні сучасних досягнень онкології.
Мабуть, в рамках цього керівництва немає потреби більш детально розглядати відомості, які вже зараз має описова епідеміологія раку. Загальні відомості про принципи і методи дослідження, що застосовуються в цій галузі епідеміології неінфекційних захворювань, дозволять читачеві отримати уявлення про безпосередній її зв`язку з організацією ефективної онкологічної допомоги населенню на всіх її етапах від профілактики злоякісних новоутворень до реабілітації хворих ними.
Особливе значення відомості, якими володіє онкологічна статистика, набувають при розгляді засад економіки протиракової боротьби. Накопичений досвід і порівняльна оцінка результатів різних видів онкологічної допомоги населенню д
