Фактори підвищеного ризику ускладнень цитостатичної терапії - загальна онкологія

Фактори «підвищеного ризику» ускладнень цитостатичної терапії. В рівній мірі на загальних неспецифічних і «приватних» специфічних побічних ефектах цитостатиків позначається вплив так званих модифікуючих факторів і в більш вузькому сенсі - «чинників підвищеного ризику» ускладнень.
До подібних несприятливих факторів, безумовно, належать похилий вік (старше 60 років) і обтяжений загальний статус хворих: по цитованим вище рекомендаціями ВООЗ - 3 (обмеження можливостей хворого до самообслуговування, знаходження в ліжку більше 50% часу) і 3 ступеня (нездатність до самообслуговування і повний постільний режим). Знижують стійкість до побічних ефектів гипопротеинемия і в ще більшому ступені - гіпоальбумінемія внаслідок зниження зв`язування (інактивації) цитостатиків білками плазми, паренхіматозні гепатопатии, явища холестазу (особливо для препаратів, що виділяються переважно з жовчю - антрациклінових антибіотиків адриамицина, рубомицина, карміноміціна, DTIC і вінкристину ). Ниркова недостатність створює умови для затримки елімінації цитостатиків, екскретіруемих у вигляді метаболітів з сечею (більшість алкилірующих агентів, натулан, нітрозосечовини, антиметаболіти - метотрексат, меркаптопурин, фторурацил, фторафур), т. Е., Як і при ураженнях печінки, веде до «відносної передозуванні ». Токсичність протипухлинних препаратів посилюється на тлі порушень електролітного і водного обміну, часто супроводжують перебіг пухлинного процесу (специфічні випоти в серозні порожнини, блювота, діарея і т. Д.). Провідним механізмом відносного передозування в даному випадку є підвищення концентрації цитостатика в тканинах за рахунок відхилень в розподілі і змін активності препаратів в умовах дефіциту або надлишку певних іонів. Специфічними факторами ризику диспепсического синдрому (діареї, стоматиту, виразкового гастроентероколіту) виявляються супутні (або перенесені) інфекційно-запальні захворювання шлунково-кишкового тракту.

Не підлягає сумніву також, що нашарування викликаної цитостатиками імунодепресії на загальний Імунодефіцитні фон, який супроводжує багатьох пухлинних захворювань (насамперед лімфатичної та кровотворної систем, деяких солідних новоутворень в далеко зайшли стадіях), збільшує частоту «вторинних» ускладнень.
У клінічній практиці корисно орієнтуватися на табл. 34, в якій зіставлені фактори ризику стосовно до використання окремих протипухлинних препаратів або їх груп, а також наведені умови, при яких призначення ряду цитостатиків має абсолютні або відносні протипоказання [Sonntag R., Joss R., 1985].
У порівнянні з усіма іншими факторами ризику явно домінує роль попереднього протипухлинного лікування - променевого та хіміотерапії. Вона проявляється по-різному - залежно від дозових навантажень і полів попереднього опромінення, інтенсивності і кратності колишніх курсів цитостатичної терапії, тривалості перерви в специфічному лікуванні - швидкістю настання і виразністю мієлодепресії, диспепсичного синдрому шкірних та інших побічних реакцій. Факт сумації несприятливих наслідків променевої і хіміотерапії і передумови появи, як показує практика, незвичайних ускладнень дещо стримує використання цитостатиків в комбінованому і комплексному лікуванні злоякісних новоутворень. Навпаки, в закономірностях виникнення і перебігу ускладнень моно- і поліхіміотерапії немає істотних відмінностей. Якісно нові побічні ефекти, не властиві окремим цитостатикам, що входять в раціональні комбінації, зустрічаються вкрай рідко. В цілому побічні дії протипухлинних препаратів не створюють нездоланних перешкод для широкого застосування хіміотерапії в онкологічній практиці за умови правильного прогнозування, своєчасної профілактики, діагностики та корекції ускладнень.

ТАБЛИЦЯ 34. Фактори ризику при призначенні окремих протипухлинних препаратів або груп цитостатических засобів