Реабілітація онкологічного хворого - загальна онкологія
Відео: Паліативна допомога в онкології. Форум Білі ночі - 2015
Здобутки клінічної онкології, засновані на розробці методів ранньої діагностики, вдосконалення методики та техніки хірургічних втручань, впровадження в практику комбінованої і комплексної терапії пухлин, привели до значного поліпшення результатів лікування злоякісних новоутворень.
Контингент онкологічних хворих, які перебувають під диспансерним наглядом, збільшився з 604,3 в 1970 р до 997,0 в 1987 р (Народне господарство СРСР, 1988). Відзначено інтенсивне зростання контингентів хворих, які перебувають під наглядом 10 років і більше (19,0% в 1970 р і 28,4% в 1980 р).
Позитивна динаміка накопичення контингентів хворих, які тривалий час перебувають під наглядом онкологічної служби, дозволила поставити питання не тільки про те, скільки прожив онкологічний хворий, але і як він прожив ці роки. Доречно підкреслити, що відновне лікування онкологічних хворих пов`язано з вирішенням ряду великих соціально-економічних проблем державного масштабу [Напалков Н. П. та ін., 1979- Реабілітація онкологічних хворих, 1988].
Основи відновного лікування онкологічних хворих були закладені в класичній праці основоположника вітчизняної онкології Н. Н. Петрова «Питання хірургічної деонтології», який вийшов у світ в 1948 р Н. Н. Петровим була піддана глибокому і всебічному розгляду проблема психологічного відновлення онкологічного хворого, її роль і значення в подальшій його долі. Особливу увагу було звернуто на традиційні для вітчизняної лікарської школи принципи гуманізму, глибокої поваги і необхідності апеляції до особистості хворого, що робить його союзником лікаря в боротьбі з хворобою. Дослідженнями останніх років встановлено, що для відновлення особистісного і соціального статусу пацієнта після радикального лікування з приводу злоякісної пухлини необхідне проведення комплексу складних заходів - медичних, психологічних, соціальних, організаційних, які і визначають собою систему реабілітації онкологічного хворого, спрямованої на повернення його до колишнього способу життя [Герасименко В. Н., 1979- Шабашова Н. Я. та ін., 1983].
Вичерпне формулювання реабілітації була дана на IX нараді міністрів охорони здоров`я і соціального забезпечення соціалістичних країн в Празі (1967): «Реабілітація є система державних, соціально-економічних, медичних, професійних, педагогічних та інших заходів, спрямованих на попередження розвитку патологічних процесів, що призводять до тимчасової або стійкої втрати працездатності, на ефективне і раннє повернення хворих і інвалідів в суспільство і до суспільно корисної праці ».
Повне одужання неможливо без вирішення проблем профілактики, компенсації і терапії анатомофункціональних порушень, активного додаткового загальнозміцнюючий лікування, широкого впровадження в практику психотерапії, заходів з працевлаштування, перекваліфікації, соціального забезпечення хворих. Рішення цього широкого кола питань і є завданням реабілітаційної медицини в онкології [Напалков Н. П., 1979- Герасименко В. Н., 1979, 1988]. Разом з тим зміст реабілітаційних заходів полягає не тільки в відновлювальному лікуванні або працевлаштуванні. Це комплекс заходів, здійснюваних паралельно основного курсу лікування і спрямованих на особистість хворого в цілому. Під реабілітацією мається на увазі не тільки мета або кінцевий підсумок, а й метод підходу до хворої людини, що характеризується чотирма принциповими положеннями.
Це, по-перше, принцип партнерства лікаря і хворого в реалізації завдань реабілітаціі- по-друге, різнобічність (різноплановість) зусиль, впливів і заходів, спрямованих на різні сфери життєдіяльності реабілітується - сімейну, трудову, громадську, сферу дозвілля і зміна його ставлення до собі і своїй хвороби-далі - принцип єдності біологічних (медикаментозне лікування та ін.) і психосоціальних (психотерапія, трудова терапія і ін.) методів впливу-і останній принцип - ступінчастість, т. е. перехідність одного впливу або заходи в інше. Лікування в зв`язку з таким розумінням реабілітації повинно бути спрямоване не тільки на ліквідацію хворобливих проявів, а й на вироблення у пацієнта якостей, які допомагають його можливо оптимальному пристосуванню до умов навколишнього середовища [Кабанов М. М., 1979].
Особлива роль реабілітації в онкології і особливі форми втілення в життя викладених вище принципових положень пояснюються наступними важливими моментами:
- в процесі лікування виникає необхідність у виконанні великих, травматичних, часом калічать, операцій, які, проте, є єдиним шансом на одужання хворого;
- встановлено, що у всіх хворих і на всіх етапах лікування спостерігаються певні психогенні реакції, що розрізняються як за клінічними проявами, так і за ступенем вираженості [Бажин Е.Ф. і ін., 1983];
- соціально-трудова реабілітація хворого (повернення до колишнього способу життя) пов`язана з необхідністю розгляду широкого кола питань (праця, сім`я, побут, дозвілля).
Рішення перерахованих вище проблем в значній мірі ускладнюється неясністю клінічного прогнозу або, інакше кажучи, можливістю виникнення рецидивів і метастазів злоякісної пухлини в різні терміни після лікування.
Втілення в життя реабілітаційних заходів вимагає спільної діяльності представників багатьох професій: психологів, соціологів, економістів, юристів, трудотерапевти, протезистів, працівників органів соціального забезпечення, однак основна роль, організуюча і спрямовуюча, безумовно, належить лікаря-онколога. Це накладає на останнього певні зобов`язання в плані орієнтування в питаннях психотерапії, лікарсько-трудової експертизи, професійно-трудової та соціальної реадаптації хворих.
МЕДИЧНА РЕАБІЛІТАЦІЯ (відновного лікування)
Заходи, які визначаються як медична реабілітація, стосовно онкологічному хворому переслідують дві мети: 1) здійснити вибір найбільш ефективного хірургічного, променевого, лікарського, комбінованого або комплексного методу лікування хворого за радикальною програмою, яке максимально зберегло б анатомію і функцію органу-2) визначити комплекс необхідних лікувально-відновлювальних заходів для отримання оптимального лікувального ефекту і якнайшвидшого відновлення життєдіяльності хворого [Вишневська Є. Є., 1981- Мельников Р. А. та ін., 1979- Соболєв А. А. та ін., 1984].
Для переважної більшості онкологічних хворих провідним методом лікування, що визначає їх подальшу долю, є хірургічне втручання.
Відео: Онкологія. психотерапія
В останні роки в онкологічній клініці активно застосовуються щадні, ощадні операції, що забезпечують в той же час необхідний рівень радикалізму: лобектомія або часткові резекції при раку легкого, Сфінктеросохраняющіе операції при раку прямої кишки, резекції кісток зі збереженням функції кінцівки при пухлинах кісток, різні варіанти ощадних операцій при раку молочної залози.
Дуже перспективні дослідження, проведені в ВОНЦ АМН СРСР і НДІ онкології ім. проф. Н. Н. Петрова М3 СРСР, які показали не тільки обгрунтованість виробництва ощадних операцій, але і реальні можливості ефективної корекції анатомофункціональних порушень за допомогою пластичних операцій, протезування дефектів безпосередньо на операційному столі при ампутація кінцівок і великих дефектах після операцій на щелепно-лицьової області.
Велику роль в результаті оперативного втручання відіграє передопераційна підготовка. На цьому етапі особлива увага повинна бути зосереджена не тільки на нормалізації загального стану організму і коригуючої терапії в зв`язку з тією чи іншою супутньою патологією, а й на профілактику післяопераційних ускладнень (як хірургічних, так і терапевтичних) [Гнєздилов А. В. та ін. , 1977- Остроумова М. Н. та ін., 1981].
Безпосередньо в післяопераційному періоді слід починати і ряд заходів лікувально-відновного характеру. Це в першу чергу стосується тимчасового протезування після мастектомія ампутацій кінцівок і при дефектах лицьового черепа. Широке застосування має знайти лікувальна гімнастика після пульмонектомії і лобектомія, мастектоміі- необхідно ознайомити хворих, які перенесли операцію з приводу раку прямої кишки, з методами регулювання функції кишечника, навчити користуванню різними калоприймачами, тренуванні сфінктера анального каналу і т. Д.
Медична реабілітація аж ніяк не вичерпується періодом перебування хворого в стаціонарі. Багато лікувально-відновлювальні заходи здійснюються і після виписки хворого в спеціальних відділеннях або центрах реабілітації, де є оптимальні умови для проведення необхідних відновлювальних лікувальних і психосоціальних заходів. Перше відділення такого роду в нашій країні створено в 1976 р в ВОНЦ АМН СРСР-позитивних досвід його роботи по корекції пізніх післяопераційних ускладнень (набряк верхньої кінцівки після мастектомії, ендопротезування і пластика дефекту грудної стінки після мастектомії, реконструктивні операції при порушенні функції колостоми і т . д.) свідчить про необхідність розширення мережі лікувально-відновлювальних відділень для онкологічних хворих [Герасименко В. Н., Артюшенко Ю. В., 1979].
